Патогенетичне обґрунтування консервативного лікування лейоміоми матки
DOI:
https://doi.org/10.15574/83585Ключові слова:
лейоміома матки, пролактин, холестерин, ліпопротеїди високої і низької щільності, агоністи рецепторів дофаміну, омега-3-поліненасичені жирні кислотиАнотація
У статті представлені сучасні погляди на розвиток найчастішої патології жіночої репродуктивної системи – лейоміоми матки. У патогенезі її виникнення все більше уваги приділяють ролі пролактину та участі статевих стероїдів, холестерину і ліпопротеїдів.
Мета дослідження: оптимізація консервативного лікування лейоміоми матки з включенням до комплексу лікувальних заходів препаратів, дія яких спрямована на зниження продукції пролактину та холестерину.
Матеріали та методи. Обстежено та проліковано 72 пацієнтки з лейоміомою матки, які були розподілені на 2 клінічні групи. У I групу увійшли 34 пацієнтки, яким проводили гормонотерапію, у II групу – 38 пацієнток, яким у комплекс лікування крім гормонотерапії були включені агоністи центральних і периферійних дофамінових рецепторів D2 і омега-3-поліненасичених жирних кислот. Контрольну групу склали 32 здорові жінки віком 40–45 років. Усім обстеженим проведено визначення вмісту в крові пролактину, загального холестерину, ліпопротеїдів високої та низької щільності (ЛПВЩ, ЛПНЩ), тригліцеридів.
Результати. У пацієнток з лейоміомою матки у порівнянні з контрольною групою відзначали більш високі показники пролактину, холестерину і ЛПНЩ (р<0,05). Після проведеного комбінованого лікування відзначено достовірне зниження рівнів пролактину і загального холестерину у II клінічній групі (р<0,05).
Заключення. Включення у комплекс терапії лейоміоми гормонотерапії та агоністів центральних і периферійних дофамінових рецепторів D2 і омега-3-поліненасичених жирних кислот дозволило підвищити ефективність консервативного лікування лейоміоми матки.
Ключові слова: лейоміома матки, пролактин, холестерин, ліпопротеїди високої і низької щільності, агоністи рецепторів дофаміну, омега-3-поліненасичені жирні кислоти.
Посилання
Severin ES, Aleynikova TD, Avdeeva DV, Volkova NP i dr. 2011. Biohimiya. Pod red. ES Severina. M:779.
Vihlyaeva EM, Palladiyu GA. 1982. Patogenez, klinika i lechenie miomyi matki. Kishenev:236.
Kantemirova ZR, Torchinov AM, Zhigulina TA. 2010. Steroidnyie gormonyi, mioma matki i narusheniya funktsii pecheni, patogenez, perspektivyi lecheniya. Lechaschiy vrach. M. 3:26–39.
Radzinskiy VE, Maslyannikov MN, Pavlova EA, Kardanova VV. 2013. Vozmozhnosti terapii sochetaniya miomyi matki i dobrokachestvennyih displaziy molochnyih zhelez. Akusherstvo i ginekologiya. M. 4:44–46.
Sidorova I, Zayratyants O, Levanov S. 2004. Rol faktorov rosta i ekstratsellyulyarnogo matriksa v patogeneze prostoy i proliferiruyuschey leyomiomyi matki. Lechaschiy vrach. M. 1:32–34.
Tihomirov AL, Lubnin DL. 2006. Mioma matki. M, MIA:174.
Shilyaev AYu. 2005. Fibromioma matki. Ginekologiya 7;1:65–70.
Yarmolinskaya MI, Dolinskiy AK, Kogan IYu. 2013. Mioma matki. Etiologiya, patogenez, printsipyi diagnostiki. Spb:78.
McDonell DP, Clevenger B et al. 2013. The mechanism of action of steroid hormones, a new twist to and old tale. J.Clin.Pharmacol. 33(12):1165–72. http://dx.doi.org/10.1002/j.1552-4604.1993.tb03916.x