Репродуктивне здоров’я і дисфункція щитоподібної залози

Анотація

Захворювання щитоподібної залози, згідно з даними світової статистики, діагностують майже у 30% населення планети. Тиреоїдні дисфункції, згідно з даними багатьох епідеміологічних досліджень, достатньо поширені у популяції. Нормальний розвиток статевої системи відбувається під впливом гонадотропних гормонів гіпофіза і за нормального функціонування щитоподібної залози (ЩЗ). У свою чергу, стан репродуктивної системи чинить виражений вплив на функцію ЩЗ, що підтверджується змінами її функції під час вагітності та лактації, у пацієнток з аномальними матковими кровотечами, у дівчаток у період статевого дозрівання і жінок протягом менструального циклу.

Мета дослідження: оцінювання поширеності й ефективності діагностики дисфункції ЩЗ у жінок з порушеннями репродуктивного здоров’я для покращання лікувально-реабілітаційних заходів і якості життя цих жінок.

Матеріали та методи. На першому етапі проспективного дослідження методом суцільної вибірки проанкетовано 989 жінок репродуктивного віку. За результатами верифікації гінекологічної патології 350 пацієнток, що дали інформовану згоду на участь у другому етапі дослідження, для подальшого порівняльного аналізу поширеності дисфункції ЩЗ були розподілені на клінічні групи: І група – 159 (51,3%) пацієнток з поєднаною дисгормональною незапальною патологією репродуктивних органів та дисгормональною патологією грудних залоз (генітальний ендометріоз, аденоміоз/лейоміома матки у поєднанні з гіпер­плазією ендометрія), ІІ група – 31 (8,9%) жінка з СПКЯ,
ІІІ група – 53 (15,1%) пацієнток з ендометріоїдною хворобою, IV група – 57 (16,3%) жінок з лейоміомою матки. Відсутність гінекологічної патології і патології грудних залоз на момент обстеження встановлена у 50 (14,3%) жінок, які увійшли до V групи.

Результати. Структурно-функціональні зміни ЩЗ виявлені у 53,4% жінок, при цьому частота виявлення дифузного зоба І–ІІ ст. не різнилась між клінічними групами (р>0,05). Поширеність аутоімунного тиреоїдиту була вищою у пацієнток з дисгормональною патологією репродуктивної системи порівняно зі здоровими жінками (р=0,0001). Еутиреоїдний стан при поєднаній дисгормональній і проліферативній патології (І група) діагностували у 1,5–1,9 разу рідше, ніж у пацієнток інших груп (р≤0,0005). Субклінічний гіпотиреоз діагностовано у 39,6% жінок І групи при 12,9%, 15,1% і 14,0% у ІІ, ІІІ і ІV групах відповідно. Водночас стосовно жінок І групи, у яких виявлено дифузний зоб та/або аутоімунний тиреоїдит, частота субклінічного гіпотиреозу становила 60,6% при 8,6% маніфестного гіпотиреозу, який не виявлено у жінок з СПКЯ, а поширеність за наявності ендометріоїдної хвороби та лейоміоми матки становила відповідно 1,9% і 3,5%.

Заключення. Отже, результати проведеного двоетапного дослідження поширеності дисфункції щитоподібної залози (ЩЗ) у жінок з дисгормональною патологією репродуктивних органів незапального генезу підтверджують, що дисфункції ЩЗ, особливо гіпотиреоз, представляють серйозну проблему для репродуктивного здоров’я, що вимагає змін у діагностично-лікувальних підходах.