Особливості перебігу міоми матки у постменопаузальний період

Анотація

Мета дослідження: вивчення клінічних проявів міоми матки у постменопаузальний період.

Матеріали та методи. Обстежено 85 хворих з міомою матки у постменопаузальний період. Середній вік хворих становив 58±1,0 (47–80) року. У всіх хворих вивчені клініко-анамнестичні прояви міоми матки, стан гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової системи, рівні онкомаркера СА125.

Результати. Установлено, що частота безсимптомної міоми матки у хворих з різними пухлинами статевих органів у постменопаузальний період становить 44,7% (n=38). У 47 (55,3%) хворих відзначено різні клінічні прояви міоми матки. При цьому у 37 (78,7%) спостерігається біль різної інтенсивності, у 22 (46,8%) – кров’янисті виділення, у 17 (36,2%) – дизуричні явища, у 10 (21,3%) хворих – кровотеча, у 10 (21,3%) – порушення акту дефекації.

У 34 (72,3%) хворих з міомою матки у постменопаузальний період визначені прояви клімактеричного синдрому різного ступеня вираженості. При цьому частота легкого ступеня клімактеричного синдрому становить 23,4% (n=11), середньої тяжкості клімактеричного синдрому – 21,3% (n=10). Частота тяжкого ступеня клімактеричного синдрому становить 27,7% (n=13).

Установлено, що у хворих з міомою матки у постменопаузальний період відзначається достовірне збільшення показників пролактину (Прл), дегідроепіандростерон-сульфату (ДГЕА-С), естрону (Е₁) і суттєве зниження співвідношення лютеїнізуючого (ЛГ)/фолікулостимулювального (ФСГ) гормонів (ЛГ/ФСГ), естрадіолу (Е₂) і тестостерону (Т_заг.) (Р<0,05). Показник онкомаркера СА125 становить 42,7±25,5 мМО/мл і коливається у досить широких межах.

Заключення. Дані аналізу результатів цього дослідження продемонстрували, що основними факторами, які впливають на ріст і розвиток міоми матки у постменопаузі, є наявність гіперпролактинемії, гіперандрогенії наднирковозалозного генезу і гіперестрогенії за рахунок збільшення рівня естрону, що призводить до дисбалансу механізмів апоптозу і проліферації.