Синдром гіпотиреозу як фактор ризику виникнення порушень парасимпатичної іннервації

Анотація

Мета дослідження: вивчення синдрому гіпотиреозу як фактора ризику розвитку автономної нейропатії (АН).

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 77 жінок, з яких у 31 діагностований синдром гіпотиреозу, а у 46 – еутиреоїдна патологія щитоподібної залози (ЩЗ). Вік хворих із синдромом гіпотиреозу коливався у діапазоні від 24 до 57 років і в середньому становив 42,4±9,20 року; середній вік хворих групи еутиреоїдної патології ЩЗ дорівнював 40,0±12,22 року (віковий інтервал 20–63 року). Хворим проводили ультразвукове обстеження ЩЗ, визначали рівні глікемії натще, рівень A1c, ТТГ, Т4с, Т3с, вміст креатиніну в крові, а також обчислення СКФ за рівняннями CKD-EPI on line. Крім цього, проводили визначення рівнів антитироглобуліну і антитиропероксидази. Для діагностики АН застосовували пробу Вальсальви і тест «глибоке дихання». Статистичний аналіз проводили за допомогою стандартної комп’ютерної програми Microsoft Excel.

Результати. Стан автономної іннервації був нормальним у 71,0% обстежених групи гіпотиреозу й у 97,8% групи еутиреозу. АН була відсутня як при синдромі гіпотиреозу (0,0%), так і при еутиреоїдній патології ЩЗ (0,0%). При цьому «прикордонний стан» автономної іннервації фіксували у 29,0% обстежених групи синдрому гіпотиреозу і лише у 2,2% обстежених групи еутиреоїдної патології ЩЗ (р=0,0019). Шанс виявити парасимпатичні порушення в групі гіпотиреозу становив 0,409, а в групі еутіреоїдної патології ЩЗ – 0,022.

Заключення. Отже, за наявності гіпотиреозу шанси виявити автономні порушення в 18,409 разу перевищували такі при еутиреоїдній патології ЩЗ, що вимагає відповідної корекції під час планування тактики комплексного лікування.