Здоров'я жінки

Актуальні питання вибору способу розродження жінок з кесаревим розтином в анамнезі

Л.Г. Назаренко — 2018-09-30

Медико-соціальне значення проблеми абдомінального розродження визначається його поширеністю, впливом на найважливіші показники здоров’я, параметри материнської і перинатальної летальності. Частота кесарева розтину (КР) неконтрольовано і невпинно зростає, що породжує нові проблеми розродження раніше прооперованих жінок, які в українських реаліях вирішуються здебільшого однобічно, на користь елективного повторного КР. У статті наведені актуальні дані переважно закордонних авторів щодо найбільш дискусійних аспектів проблеми: ризику первинного КР, шляхів керування загальною частотою КР, частоти і можливостей прогнозу успіху вагінальних пологів.

Тактика хірургічного лікування міоми матки у жінок з порушенням репродуктивної функції

О.О. Літвак — 2018-09-30

Мета дослідження: підвищення ефективності хірургічного лікування міоми матки (ММ) у жінок репродуктивного віку на підставі передопераційного використання спрямованої медикаментозної корекції.

Матеріали та методи. Проведено клініко-лабораторне та функціональне обстеження 130 жінок репродуктивного віку, у 100 з яких була діагностована ММ. До 1-ї групи (основної) увійшли 50 жінок з ММ, у яких додатково використовували як передопераційну підготовку препарат, що містить уліпристалу ацетат, у дозі 5 мг на добу протягом 12 тиж. До 2-ї групи (порівняння) увійшли також 50 жінок з ММ, які отримували передопераційну підготовку гестагенами. До контрольної групи включено 30 жінок аналогічного репродуктивного віку без гінекологічної патології.

Результати. Упровадження у клінічну практику передопераційної підготовки препарату уліпристалу ацетату з подальшим комбінованим оперативним втручанням (гістеро- та лапароскопія) в один етап з накладанням ендоскопічних швів на стінку матки під гістероскопічним контролем сприяє зниженню інтраопераційної крововтрати, зменшенню об’єму інфузійної терапії та ранньому відновленню фертильної функції пацієнток.

Заключення. Використання удосконаленого нами алгоритму дозволить підвищити ефективність лікування безплідності у жінок з міомою матки.

Оптимізація лікувально-діагностичного алгоритму при психогенній аменореї з позиції міждисциплінарного підходу

З.М. Веденєєва — 2018-09-30

Мета дослідження: оптимізація лікування хворих з післястресовими порушеннями менструальної функції шляхом ведення патогенетичної комплексної терапії з позиції міждисциплінарного підходу.

Матеріали та методи. Було обстежено 54 жінки у віці 19–37 років з психогенною аменореєю (ПА) – основна група. До контрольної групи увійшли 25 практично здорових пацієнток у віці від 18 до 35 років.

Результати. Визначено варіанти гормональних порушень за даної патології, проведений аналіз результатів електроенцефалографії та дослідження індивідуальної та реактивної тривожності у пацієнток з ПА. Встановлена наявність трьох патогенетичних варіантів гормональних порушень, що стало критерієм запропонованого диференційованого патогенетичного лікування.

Заключення. Особливості патогенезу психогенної аменореї, складність нейроендокринних та гормональних порушень свідчать про необхідність міждисциплінарного підходу в обстеженні, лікуванні та реабілітації даної категорії хворих із залученням суміжних спеціалістів – невропатолога та психотерапевта.

Психологічні та стресові передумови формування передменструального синдрому

Л.В. Пахаренко — 2018-09-30

Мета дослідження: оцінювання типу темпераменту та рівня стресу у жінок з передменструальним синдромом (ПМС).

Матеріали та методи. Двісті жінок з діагнозом ПМС увійшли до основної групи. У контрольну групу включено 50 жінок без ПМС. Тип темпераменту визначали за допомогою особистісного опитувальника Г. Айзенка. Рівень психоемоційного стресу оцінювали за шкалою Л. Рідера.

Результати. Серед здорових жінок переважали сангвініки. Тоді як серед пацієнток з ПМС зафіксували по одній третині меланхоліків (χ²=10,01; р=0,002) та холериків (χ²=4,19; р=0,04), а кількість сангвініків була у 3,20 разу меншою порівняно з контролем (χ²=29,44; p<0,001). Показник нейротизму серед жінок в основній групі був значно вище – на 17,03% порівняно зі здоровими особами (р=0,002). Найбільший його рівень встановлено у пацієнток з тяжким перебігом хвороби – на 27,50% (p<0,001) вище контролю. Середній бал психоемоційного стресу у здорових жінок був на 10,81% вищий (р=0,01), ніж в осіб основної групи. Це означає більш високий рівень стресу у хворих з ПМС.

Заключення. Серед жінок з ПМС переважають такі типи темпераменту, як меланхолік і холерик (p<0,05). Рівень нейротизму значно підвищений в осіб з ПМС (р=0,002). Високий рівень психоемоційного стресу, який корелює з тяжкістю захворювання, також характерний для даної патології (р<0,05). Найбільші показники стресового навантаження встановлено у пацієнток з нейропсихічною, цефалгічною та кризовою формами ПМС.

Наукове обґрунтування необхідності використання психологічної платформи допоміжних репродуктивних технологій

О.О. Берестовий — 2018-09-30

Мета дослідження: наукове обґрунтування необхідності використання психологічної платформи під час проведення різних програм допоміжних репродуктивних технологій.

Матеріали та методи. Обстежено 227 жінок з безплідністю, яким було показано застосування допоміжних репродуктивних технологій. Усім їм проведено клініко-психопатологічне обстеження за критеріями Міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду. При цьому було виявлено, що 100 жінок страждали на граничні психічні розлади – основна група. До контрольної групи увійшли 50 фертильних психічно здорових жінок. Усім пацієнткам було проведено повне клініко-лабораторне обстеження за схемою, прийнятою у клініках репродуктології. Для з’ясування причини виникнення граничних психічних розладів в алгоритм обстеження включено клініко-психопатологічне інтерв’ювання і загальноприйняті психологічні тести.

Результати. Розвиток граничних психічних розладів сприяє поєднанню декількох чинників, таких, як: неадаптивна поведінка, яка зумовлює посилення внутрішнього напруження, дисфункції вегетативної нервової системи, що проявлялися вегетативними порушеннями. Тривале внутрішнє напруження призводило до розвитку високого рівня тривожності, викиду кортикостреоїдів і надалі – імунодефіцитному стану. Це зумовлювало загострення хронічних соматичних захворювань. Копінг-стратегія «втеча у хворобу» призводила до розвитку психосоматичних захворювань, за яких головною метою була відмова від лікування.

Заключення. Викладене вище є переконливим науковим обґрунтуванням виділення психологічної платформи допоміжних репродуктивних технологій як самостійної наукової проблеми, від якості вирішення якої залежить ефективність лікування безплідності.

Оптимізація лікувально-діагностичного підходу до проведення мануальної вакуум-аспірації при післяпологових гнійно-запальних захворюваннях

О.В. Булавенко — 2018-09-30

Проблема післяпологових гнійно-запальних захворювань потребує впровадження нових підходів до її розв’язання та вимагає оптимізації діагностично-лікувальних розробок.

Мета дослідження: визначення оптимального часу для проведення мануальної вакуум-аспірації матки при післяпологовому ендометриті, корекція лікувальної тактики та контроль стану хворих у рамках методу флуоресцентної спектроскопії.

Матеріали та методи. Основна група – 170 породіль з післяпологовими гнійно-запальними захворюваннями, контрольна група – 40 породіль з неускладненим перебігом післяпологового періоду. Проведено дослідження сироватки крові в усіх пацієнток за допомогою методу флуоресцентної спектроскопії, зокрема після мануальної вакуум-аспірації матки.

Результати. Проведено дослідження спектрів флуоресценції у 40 породіль контрольної групи та 170 породіль основної групи, з яких у 44 (25,8%) – у динаміці в процесі лікування після мануальної вакуум-аспірації порожнини матки. У 93,2% хворих основної групи після її проведення було зафіксоване підвищення інтенсивності флуоресценції та зсув l_max у короткохвильову ділянку, що було достовірною ознакою покращання стану хворих.

Заключення. Використання методу флуоресцентної спектроскопії при післяпологових ендометритах після мануальної вакуум-аспірації матки суттєво допомагає покращити моніторинг лікувального процесу та за потреби – здійснити його корекцію з метою своєчасного видужання хворих.

Замісна терапія левотироксином у збалансуванні гормональних взаємовідношень при субклінічному гіпотиреозі у жінок репродуктивного віку

Б.М. Венцківський — 2018-09-30

Призначення левотироксину протягом 6 міс у 80 жінок репродуктивного віку з субклінічним гіпотиреозом у 58,8% випадків сприяло нормалізації гормональних взаємовідношень у гіпофізарно-яєчниковій осі з ліквідацією порушень репродуктивної системи. У 41,2% жінок гормональні порушення з гіперпролактинемією збереглися, і цим жінкам продовжена замісна терапія з включенням селективного блокатора дофамінових рецепторів каберголіну. Уже через 9 і, особливо, через 12 міс даного лікування було досягнуто як нормалізації гормонального профілю, так і ліквідації клінічних проявів порушень у репродуктивній системі.

Пологовий центр – нова ланка акушерської допомоги в Україні

М.В. Макаренко — 2018-09-30

У статті наведені дані аналізу літератури з перинатальних та материнських аспектів щодо домашніх пологів та пологів у пологових будинках.

Для більшості жінок у розвинених країнах вибір пологового будинку місцем народження дитини є культурною нормою. Проте народжувати у пологовому будинку – відносно недавнє явище. У багатьох країнах місце народження дитини змінилося протягом ХХ століття. Наприклад, у Великій Британії 80% жінок народжували вдома у 1920-х роках, а у 2011 році – лише 2,3%. У Сполучених Штатах Америки також спостерігалося подібне явище: у 1938 р. 50% пологів відбувалися вдома, а у 1955 р. – лише 1%.

У розвинених країнах, таких, як Велика Британія, Німеччина, Нідерланди, Франція, Італія, Ізраїль, Канада, Нова Зеландія, Австралія, та в наших географічних сусідів – Латвії, Угорщині та Польщі вже давно працює триступенева система надання родопомочі. Ця система включає:

1) пологовий будинок – для жінок з групи високого та середнього ризику;

2) пологові центри на території лікарень або неподалік – у них пологи приймають виключно акушерки, і в разі необхідності жінку та дитину швидко доправлять до лікарні, де нададуть невідкладну допомогу протягом лічених хвилин;

3) домашні пологи – для жінок з групи низького ризику – в супроводі досвідчених сертифікованих акушерок.

Створення нової акушерської ланки в Україні – пологового центру – є перспективним напрямком розвитку всього акушерства. На базі Київського пологового будинку №5 створено окремий пологовий центр, який є автономним відділенням пологового будинку. У відділенні працює окремий медичний персонал, і пологові кімнати оздоблені максимально наближено до домашніх умов. Надання невідкладної медичної допомоги матері та дитині займає декілька хвилин.

Спокуса кесаревим розтином (Основні NB! модифікованої методики)

Ю.В. Герман — 2018-09-30

Акушерство перейшло в епоху «елективного кесарева розтину». За декілька десятиліть доволі рідкісна операція, яка покликана рятувати життя матері і дитини, стала частим і навіть повсякденним способом розродження.

Модифікована методика кесарева розтину в одночасному виконанні двох хірургів є удосконаленим оперативним втручанням. Особливості її виконання свідчать, що безпека даної операції стає вищою.

Гіперпластичні процеси ендометрія у жінок із безплідністю: зіставлення результатів ультрасонографічних та патоморфологічних досліджень ендометрія

Ю.І. Кузик — 2018-09-30

Мета дослідження: визначення рівня верифікації гіперпластичних процесів ендометрія (ГПЕ) у жінок із матковою безплідністю на підставі порівняння даних ультразвукового та патоморфологічного досліджень ендометрія.

Матеріали та методи. 64 пацієнткам репродуктивного віку проводили ультрасонографічне дослідження та біопсію або лікувально-діагностичне вишкрібання ендометрія.

Результати. Виділено три групи ГПЕ: поліпи – 33 випадки; гіперплазія –15, поєднання залозистої гіперплазії із поліпом ендометрія – 16. Поліпи ендометрія включали залозисті – 7 випадків, залозисто-фіброзні із перевагою залозистого компонента – 13 та залозисто-фіброзні із перевагою стромального компонента – 13. Точність верифікації залозистих поліпів – 82%. Залозисто-фіброзні поліпи ендометрія із перевагою залозистого компонента діагностовано у 82% випадків. Залозисто-фіброзні поліпи ендометрія із перевагою стромального компонента були найважчими для ультразвукової верифікації. Точність їхньої діагностики становила 50%. Такі характеристики, як вузлоподібна форма, інтрамуральне розташування, підвищенна ехогенність та відсутність включень були підставою для помилкової діагностики фіброміоми матки. Гіперплазію ендометрія вдалося верифікувати у 97% випадків. Решту 3% становили гістологічно діагностовані поліпи ендометрія, які не були розпізнані під час ультразвукового дослідження (УЗД), а розцінювались як гіперплазія ендометрія. Точність ультразвукової діагностики групи поєднання гіперплазії ендометрія і поліпів сягала 77%. Поліпи на тлі гіперплазії ендометрія мали форму фіброміоматозних вузлів. Визначальну роль у правильній діагностиці відіграла гістероскопія.

Заключення. Зіставлення даних УЗД і морфологічного дослідження свідчить про високу точність виявлення ГПЕ і їхньої морфологічної верифікації. Однак у низці випадків ГПЕ УЗД не дозволяє точно визначити характер патологічних змін. Тому питання вивчення патоморфологічних особливостей ремоделювання ендометрія при ГПЕ залишається відкритим і потребує нових перспективних підходів. Одним із них, виходячи із визначених патоморфологічних змін при ГПЕ, є застосування методів дослідження кровотоку, зокрема трансвагінальної колірної допплерографії, що може дозволити підвищити точність діагностики ГПЕ.

Білки теплового шоку у діагностиці та прогнозуванні порушень репродуктивної функції у жінок

Л.Ф. Яковенко — 2018-09-30

Білки теплового шоку (Heat shock proteins – HSPs) – висококонсервативні білки, які у збільшеній кількості синтезуються прокаріотичними та еукаріотичними клітинами за наявності стресових умов. HSPs є імунодомінантними антигенами бактерій, розпізнаються імунною системою і спричинюють розвиток реакцій клітинного та гуморального імунітету. Їхній рівень зростає у місцях гострого та хронічного запалення, вони залучені у патогенез практично всіх захворювань.

Огляд присвячено оцінюванню діагностичного потенціалу HSPs та анти-HSPs-антитіл для визначення стану репродуктивної функції у жінок за даними літератури та результатами власних досліджень. Також розглядаються можливі механізми залучення HSPs та анти-HSPs-антитіл у розвиток трубної безплідності, ранньої недостатності яєчників, процесу втрати вагітності на ранніх термінах.

Роль гепатопротекторного та венотонізуючого лікування у профілактиці рецидивів доброякісних і пограничних пухлин яєчників після виконання консервативних органозберігальних операцій

А.А. Суханова — 2018-09-30

Мета дослідження: підвищення ефективності лікування хворих з доброякісними (ДЕПЯ) і пограничними (ПЕПЯ) епітеліальними пухлинами яєчників після виконання органозберігальних операцій на підставі призначення комплексної протирецидивної терапії.

Матеріали та методи. Було проведено клінічне обстеження 246 пацієнток. До ретроспективної групи увійшли 112 хворих з ДЕПЯ і ПЕПЯ. Ретроспективна група була розподілена на дві підгрупи: І підгрупа – 85 (75,9%) пацієнток з ДЕПЯ; ІІ підгрупа – 27 (24,1%) пацієнток з ПЕПЯ.

До проспективної групи увійшли 60 пацієнток з ЕПЯ, з яких у 30 жінок (ІІІ підгрупа) діагностовано ДЕПЯ, в інших 30 жінок (ІV підгрупа) – ПЕПЯ. Усі жінки проспективної групи отримали курс комплексної протирецидивної терапії з включенням негормонального модулятора метаболізму естрогенів, гепатопротектора та венотоніку після виконаного консервативного хірургічного лікування.

До групи контролю увійшли 64 пацієнтки з ДЕПЯ і ПЕПЯ, яким виконували консервативне хірургічне лікування без призначення комплексної протирецидивної терапії у подальшому.

Застосовували загальноклінічне, ультрасонографічне з допплерографією, патогістологічне, імуногістохімічне дослідження.

Результати. Під час дослідження супутньої соматичної патології було встановлено, що патологія панкреато-гепатобіліарної системи та захворювання вен достовірно частіше діагностують у хворих з ПЕПЯ, ніж ДЕПЯ (р<0,05). Призначення комплексної протирецидивної терапії, до складу якої входить негормональний модулятор метаболізму естрогенів Квінол (по 1 капсулі двічі на добу) протягом 6 міс з повтором курсу через півроку, гепатопротектор Гепанекс (по 1 капсулі двічі на добу) та венотонік Пентавен (по 1 таблетці на добу) протягом 1 міс з повтором курсу 2 рази на рік на весь період спостереження, дозволило знизити рецидиви ДЕПЯ з 13,5% до 3,3%, а ПЕПЯ – з 29,6% до 10% протягом трьох років катамнестичного оцінювання стану репродуктивного здоров’я пацієнток.

Заключення. Для оптимізації ведення хворих з ДЕПЯ і ПЕПЯ після виконання консервативного хірургічного лікування рекомендовано проведення комплексної протирецидивної терапії, до складу якої входить застосування негормонального модулятора метаболізму естрогенів Квінол (по 1 капсулі двічі на добу) протягом 6 міс з повтором курсу через півроку, гепатопротектора Гепанекс (по 1 капсулі двічі на добу) та венотоніку Пентавен (по 1 таблетці на добу) протягом 1 міс з повтором курсу 2 рази на рік протягом 3 років.

Стан гіпоталамо-гіпофізарно-наднирково-яєчникової системи у жінок з пухлинами і пухлиноподібними утвореннями органів репродуктивної системи у період постменопаузи

С.М. Мамедова — 2018-09-30

Мета дослідження: вивчення стану гіпоталамо-гіпофізарно-наднирково-яєчникової системи у жінок з доброякісними, преінвазивними та пухлиноподібними утвореннями органів репродуктивної системи у період постменопаузи.

Матеріали та методи. Обстежено 130 жінок з різними пухлинами та пухлиноподібними утвореннями органів репродуктивної системи у постменопаузі. Були досліджені показники фолікулостимулювального, лютеїнізуючого гормонів, естрадіолу, естрону, пролактину, прогестерону, тестостерону, дегідроепіандостерону сульфату.

Результати. Встановлено, що з 130 жінок зі різними пухлинами та пухлиноподібними утвореннями органів репродуктивної системи у постменопаузальний період у 39 (39%) діагностували міому матки, у 23 (17,7%) – гіперплазію ендометрія, у 17 (13,1%) – пухлиноподібні утворення яєчників.

Визначено, що у постменопаузальний період у жінок з доброякісними, преінвазивними і пухлиноподібними утвореннями органів репродуктивної системи, незалежно від генезу пухлини, відзначали наявність гіперандрогенії, гіперпролактинемії і достовірне підвищення рівня естрону.

Заключення. Отримані результати дозволили зробити висновок, що у постменопаузальний період наявність фіброміоми матки, гіперплазії ендометрія і пухлиноподібних утворень яєчників супроводжується гіперпролактинемією, гіперандрогенією та гіперестрогенією за рахунок збільшення рівня естрону.

Протозойні інвазії сечостатевої системи у поєднанні зі збудниками бактеріального вагінозу у жінок фертильного віку та їхніх статевих партнерів

П.В. Федорич — 2018-09-30

Вивчення протозойних інвазій сечостатевої системи, що перебігають у поєднанні з ураженнями, спричиненими мікроорганізмами, які асоційовані з бактеріальним вагінозом, у жінок фертильного віку та їхніх статевих партнерів-чоловіків є перспективним напрямком сучасної медицини. Розвиток даного напрямку може сприяти значному підвищенню рівня діагностичного обстеження хворих з інфекціями, що передаються переважно статевим шляхом, та покращенню ефективності їхнього лікування.

Мета дослідження: виявлення поєднаних уражень сечостатевої системи трихомонадами різних видів або лямбліями та мікроорганізмами, що асоційовані з бактеріальним вагінозом (БВ), у жінок фертильного віку та їхніх статевих партнерів-чоловіків з інфекціями, що передаються переважно статевим шляхом (ІПСШ), з хронічним перебігом, а також проведення їхнього лікування.

Матеріали та методи. Проведено спеціальне дослідження біологічного матеріалу, взятого із сечостатевої системи жінок фертильного віку та їхніх статевих партнерів-чоловіків з ІПСШ з хронічним перебігом. Усього обстежено 198 відповідних хворих. Використовували метод ПЛР у реальному часі, ампліфікатор ДТ-96, набір реагентів Фемофлор-16, праймери для виявлення Trichomonas vaginalis, Trichomonas tenax, Pentatrichomonas hominis та Giardia lamblia.

Результати. Наявність протозойних інвазій сечостатевої системи встановлено у 88 (44,4%) дообстежених пацієнтів. У 77 (38,8%) з них було виявлено трихомонади: Trichomonas tenax – у 41 (20,7%), Pentatrichomonas hominis – у 28 (14,1%), Trichomonas vaginalis – у 8 (4%). Giardia lamblia була виявлена в 11 (5,6%) пацієнтів. У 92% обстежених пацієнтів, у яких діагностували протозойну інвазію, у сечостатевій системі було виявлено збільшення показників мікрофлори, асоційованої з БВ.

Проведено лікування 56 пацієнтів з ІПСШ з хронічним перебігом та поєднаними ураженнями сечостатевої системи, спричиненими трихомонадами різних видів та мікроорганізмами, що асоційовані з БВ, за запропонованим методом. При цьому як етіотропні препарати загального застосування послідовно використовують Секнідокс по 2 таблетки 1 раз на день протягом 5 днів та Орципол – по 1 таблетці 3 або 2 рази на день (залежно від маси тіла) протягом наступних 10 днів. У результаті проведеного лікування було досягнуто елімінацію трихомонад у 54 (96,4%) осіб групи дослідження. Повної нормалізації рівня мікрофлори, асоційованої з БВ, досягнуто у 31 (57,4%) пацієнта. Значне зменшення кількості цієї мікрофлори відбулось у решти 23 пацієнтів (42,6%).

Заключення. Запропонований оригінальний метод лікування є ефективним, має задовільну переносимість та може бути рекомендований для емпіричної терапії поєднаних уражень сечостатевої системи, спричинених протозойними інвазіями (трихомонадами різних видів) та мікроорганізмами, що асоційовані з бактеріальним вагінозом, з хронічним перебігом у жінок фертильного віку та їхніх статевих партнерів. Зроблено припущення про певну роль даних збудників у виникненні та/або перебігу інфекційних захворювань сечостатевої системи.

Ефективність нестероїдних протизапальних препаратів під час лікування синдрому хронічного тазового болю

Т.Г. Романенко — 2018-09-30

Доказова медицина – це підхід до медичної практики, за якого рішення щодо призначення лікувальних, діагностичних чи профілактичних заходів базується на виявлених доказах їхньої ефективності та безпечності.

Мета дослідження: оцінювання ефективності та безпечності застосування нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) під час лікування хронічного тазового болю у жінок репродуктивного віку.

Матеріали та методи. Під нашим спостереженням перебувала 101 жінка репродуктивного віку з синдромом хронічного тазового болю (СХТБ) на тлі хронічних запальних процесів органів малого таза. Пацієнтки залежно від отриманого лікування випадковим способом були розподілені на дві групи: у 1-й групі (n=54) проводили комплексну антибактеріальну терапію у поєднанні з антиагрегантами, антигіпоксантами, аналгетиками; у 2-й групі (n=47) проводили комплексну антибактеріальну терапію у поєднанні з антиагрегантами, антигіпоксантами та НПЗП (Діклосейф®, ректальні супозиторії диклофенаку натрію 100 мг). Критерієм виключення була наявність у пацієнтки ендометріозу.

Під час включення пацієнток у дослідження та через 6 міс після завершення лікування проводили анкетування для визначення наявності больового синдрому, психологічного статусу та якості життя.

Результати. Відзначені позитивна динаміка кількісної та якісної характеристики больового синдрому, а також зниження його інтенсивності у результаті консервативного лікування протягом 6 міс у 2-й групі. Також у 2-й групі отримано статистично достовірні дані зменшення депресії та особистісної тривожності на відміну від показників 1-ї групи.

Результати анкетування пацієнток 2-ї групи після лікування свідчать про покращання всіх компонентів фізичного здоров’я. Статистично значущі відмінності від показників 1-ї групи отримані за шкалою впливу болю на щоденну активність. Крім того, після лікування у пацієнток 2-ї групи відзначені статистично значущі зміни психічного здоров’я та всіх його складових: життєвої активності, соціальної активності, обмеження повсякденної активності через емоційні проблеми.

Заключення. Патогенетично обґрунтоване використання НПЗП (Діклосейф®, ректальні супозиторії диклофенаку натрію 100 мг) у комплексному лікуванні пацієнток із СХТБ дозволяє досягти значного покращання показників якості життя за рахунок корекції больового синдрому.

Особливості перебігу пологів у жінок з перинатальними втратами в анамнезі

Л.І. Воробей — 2018-09-30

Мета дослідження: визначення особливостей перебігу пологів у жінок з перинатальними втратами в анамнезі.

Матеріали та методи. Проведено проспективне одночасне контрольоване рандомізоване дослідження за участю 68 жінок віком 26,8±0,5 року, з терміном гестації 28,1±0,56 тижня, з яких 41 жінка мала перинатальні втрати в анамнезі (основна група) та зіставні за антроподемографічними показниками та терміном гестації 27 жінок з повторною вагітністю без абортів чи неуспішних пологів (смерть дитини) в анамнезі (група порівняння).

Результати. В анамнестичному аспекті особливостями у вагітних з історією перинатальних втрат є відносно більш короткий проміжок між повторними вагітностями, більш частий розвиток екстрагенітальної патології – системи органів дихання, нервової, ендокринної, кардіоваскулярної систем та ортопедичних порушень та більш висока частота обтяженості гінекологічного анамнезу. У контексті ускладнень перебігу пологів жінкам з перинатальними втратами властиві передчасні пологи, аномалії пологової діяльності, раннє вилиття навколоплідних вод, розриви м’яких тканин.

Заключення. Необхідно проводити порівняльний аналіз перебігу вагітності, пологів і стану здоров’я новонароджених у жінок з обтяженим акушерським анамнезом у взаємозв’язку з порушеннями нейровегетативної регуляції.

Прогнозування плацентарної дисфункції у жінок із варикозною хворобою нижніх кінцівок

Ю.Б. Моцюк — 2018-09-30

Мета дослідження: розроблення методики прогнозування плацентарної дисфункції у жінок із варикозною хворобою нижніх кінцівок.

Матеріали та методи. Для визначення прогностичної значущості окремих показників проаналізовано історії хвороб 155 жінок. До основної групи увійшли 110 пацієнток, у яких діагностували плацентарну дисфункцію; до групи порівняння – 45 пацієнток без акушерської патології, з нормальним перебігом вагітності та відсутністю клінічної картини плацентарної дисфункції. Були досліджені показники можливих індивідуальних факторів ризику виникнення даної патології. Було оцінено 36 показників, згрупованих за такими напрямками: соціальні характеристики, репродуктивний анамнез, генітальна та екстрагенітальна патологія.

Результати. Виходячи з ранжування факторів ризику розвитку плацентарної дисфункції, можна зробити висновок про їхній обтяжливий вплив у поєднанні з варикозною хворобою нижніх кінцівок. Також можна стверджувати, що наявність варикозної хвороби нижніх кінцівок у жінок слугує достовірним обтяжувальним фактором, здатним здійснювати системний несприятливий вплив на стан гемодинаміки у судинах системи мати–плацента–плід.

Заключення. Використання запропонованої нами методики прогнозування дозволить своєчасно змінювати тактику лікувально-профілактичних заходів та знизити частоту акушерських та перинатальних ускладнень.